НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЛАН ДІЙ з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2025 року
Національний план розроблено відповідно до Законів України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, Указу Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 “Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року”, постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. № 471 “Про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України” з метою забезпечення виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека”, ухваленої Радою Безпеки ООН 31 жовтня 2000 р., та резолюцій Ради Безпеки ООН 1820, 1888, 1889, 1960, 2106, 2122, 2242, 2467, 2493, які разом формують порядок денний “Жінки, мир, безпека”.
У Національному плані враховано ряд міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини, зокрема стосовно досягнення Цілей сталого розвитку ООН до 2030 року, визначених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 25 вересня 2015 р. № 70/1, виконання Пекінської декларації, прийнятої 15 вересня 1995 р. на четвертій Всесвітній конференції із становища жінок, Конвенції Організації об’єднаних націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативного протоколу до неї, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони.
За напрямом євроатлантичної інтеграції в Національному плані враховано пріоритети, визначені Річною національною програмою під егідою Комісії Україна - НАТО. За структурою та змістом зазначена Програма базується на рекомендаціях НАТО і пріоритетах діяльності органів державної влади, зокрема щодо проведення реформ у секторі безпеки і оборони, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
За результатами глобального дослідження “Попередження конфліктів, перетворення сектору правосуддя та забезпечення миру”, проведеного структурою “ООН - Жінки”, встановлено, що розширення прав і можливостей жінок сприяє успіху мирних переговорів і досягненню тривалого миру, пришвидшує відновлення економіки, зміцнює миротворчі операції, підвищує ефективність гуманітарної допомоги та може сприяти протидії насильницькому екстремізму.
Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” охоплює такі напрями діяльності:
забезпечення повної та рівноправної участі жінок і чоловіків у прийнятті рішень на всіх рівнях, у тому числі в мирних переговорах, діяльності щодо встановлення миру, реінтеграції та примирення; участі у виборах (як кандидатів, так і виборців), суспільно-політичній діяльності;
запобігання насильству за ознакою статі, у тому числі шляхом притягнення до відповідальності за порушення міжнародного права; забезпечення участі жінок у запобіганні виникненню, поширенню та відновленню насильницьких конфліктів, а також усуненні причин їх виникнення, зокрема шляхом роззброєння, протидії всім формам експлуатації; підтримка мирних ініціатив та процесів розв’язання конфліктів;
захист прав і врахування потреб постраждалих в умовах конфліктів і після їх завершення, зокрема захист від різних форм насильства та переслідування (під час тривалих конфліктів збільшуються ризики потрапляння насамперед жінок і дівчат у ситуації торгівлі людьми, сексуального насильства, зґвалтування);
врахування особливих потреб жінок і дівчат, у тому числі вразливих категорій (зокрема біженців, внутрішньо переміщених осіб, жінок, які постраждали від насильства за ознакою статі та сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом), а також жінок-комбатантів, жінок-ветеранів під час надання послуг у сфері охорони здоров’я, психологічної та гуманітарної допомоги; забезпечення участі жінок в економічному відновленні та перехідному правосудді в конфліктних і постконфліктних ситуаціях.
Необхідність підготовки Національного плану пов’язана із завершенням строку реалізації Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2020 року. У зв’язку із повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну у 2022 році, введенням воєнного стану та тимчасовою окупацією Російською Федерацією нових територій України актуалізуються наявні та постають нові виклики та проблеми, розв’язання яких не передбачено Національним планом на період до 2020 року.
Необхідно вживати дієвих заходів для забезпечення участі жінок у мирних процесах і постконфліктному відновленні, для захисту постраждалих від наслідків збройного конфлікту, запобігання та протидії насильству за ознакою статі та сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом, врахування потреб та інтересів жінок і чоловіків у постконфліктному відновленні.
Національний план спрямований на забезпечення:
участі жінок у прийнятті рішень;
стійкості до безпекових викликів;
постконфліктного відновлення і перехідного правосуддя;
протидії насильству за ознакою статі та сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом;
посилення інституційної спроможності виконавців Національного плану.
Особливу увагу приділено потребам різних груп жінок і чоловіків, дівчат і хлопців, постраждалих від конфлікту, а також системному інформуванню щодо їх прав і стану виконання Національного плану.
В Україні з 2014 р. розпочалася збройна агресія Російської Федерації проти України та тимчасова окупація Російською Федерацією частини її території. Збройна агресія непропорційно впливає на жінок і чоловіків, насамперед на цивільне населення.
Нерівність доступу жінок і чоловіків до процесів прийняття рішень, ресурсів, а також наявність стереотипів щодо ролі жінок і чоловіків у суспільному та політичному житті негативно впливає на представленість та участь жінок у таких процесах.
Так, у 2020 р. до складу тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на окремих територіях сходу України були включені лише дві жінки від України, до посадових обов’язків яких належать гуманітарні та соціально-економічні питання.
Водночас жінки залишаються більш вразливими до негативних наслідків збройної агресії. За офіційною статистикою, серед внутрішньо переміщених осіб, безробітних внутрішньо переміщених осіб, постраждалих від насильства за ознакою статі та інших вразливих груп переважну кількість становлять жінки. Згідно з відомостями, розміщеними в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, станом на 1 січня 2022 р. на обліку перебували 1477114 внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, з яких 59 відсотків - жінки. Частка жінок серед безробітних внутрішньо переміщених осіб - 63 відсотки.
За даними звіту національної системи моніторингу ситуації з внутрішньо переміщеними особами (2019 рік), частка працевлаштованих внутрішньо переміщених жінок становила 43 відсотки, чоловіків - 58 відсотків. Жінки становили 90 відсотків респондентів, які зайняті домашньою роботою, доглядом за дітьми та іншими особами в домогосподарстві. Вимушене переміщення негативно впливає на всіх громадян, але з урахуванням проявів дискримінації та гендерних стереотипів вплив на жінок є значно більшим і проявляється в ускладнених можливостях працевлаштування, меншому рівні доходу, більшій залежності від соціальних виплат, більшому обсязі неоплачуваної домашньої роботи та відповідно звуженні можливостей участі в суспільному та політичному житті.
Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 р. майже третина українців були вимушені покинути свої домівки.
Як зазначено у звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини “Вплив на права людини в Україні збройної агресії Російської Федерації” (за період з 24 лютого по 15 травня 2022 р.), переміщення найбільше вплинуло на жінок через зростання навантаження в частині піклування про дітей та інших членів сім’ї, які потребують догляду, дітей, людей похилого віку, осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп.
У зв’язку із збройною агресією Російської Федерації на сході України виокремилася така соціальна група, як жінки-ветерани. За даними Єдиного реєстру учасників антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил, ведення якого належить до повноважень Мінветеранів, станом на 1 квітня 2020 р. статус учасника бойових дій отримали понад 16,5 тис. жінок (4,2 відсотка загальної кількості учасників бойових дій).
Поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, стало ще одним безпековим викликом. У цих умовах для вразливих груп жінок і чоловіків особливо гостро постає питання доступу до інформації, правосуддя, освіти, зайнятості, медичних та соціальних послуг, інтеграції у суспільство.
Однією з проблем є насильство за ознакою статі, в тому числі сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. За результатами дослідження з питань насильства “Благополуччя та безпека жінок”, яке у 2019 р. проведено ОБСЄ, 67 відсотків українських жінок, які постраждали від насильства, зазнавали фізичного, психологічного або сексуального насильства у віці від 15 років.
На всіх територіях України, звільнених Збройними Силами, зокрема у Херсонській, Харківській, Чернігівській, Сумській, Запорізькій, Київській, Донецькій, Луганській областях, фіксуються численні випадки вчинення військовими Російської Федерації сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.
Жінки та дівчата становлять більшість постраждалих, а найпоширенішою формою сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, є зґвалтування, в тому числі групове. Управління Верховного комісара ООН з прав людини вивчає інформацію про ці випадки.
Водночас кількість звинувачень у сексуальному насильстві, пов’язаному з конфліктом, зростає, хоча все ще важко оцінити масштаби цих злочинів, оскільки постраждалі часто не бажають або не можуть давати інтерв’ю. Взаємодія суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі, ускладнена, і правоохоронні органи мають обмежені можливості розслідування випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.
Відсутній дієвий механізм ідентифікації та моніторингу потенційних викликів безпеці в широкому розумінні (втручання в оборону, конфлікти, насильство, стихійні лиха, епідемії тощо) з урахуванням гендерних аспектів у розрізі національної безпеки в загальнодержавному масштабі, а також інформування населення про них.
Вагомими перешкодами для виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” є недостатність знань і навичок у виконавців Національного плану, обмеженість людських і матеріальних ресурсів, технічного забезпечення.
Урахування потреб і проблем жінок, які постраждали від конфлікту, а також жінок, залучених до врегулювання міжнародного збройного конфлікту, необхідне для усунення наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України, подолання її наслідків та захисту прав людини в Україні. Стаття 4 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок передбачає вжиття тимчасових спеціальних заходів, спрямованих на пришвидшення встановлення фактичної рівності між жінками і чоловіками (ці заходи повинні бути скасовані після досягнення цілей щодо рівних можливостей і рівноправних відносин).
